Використання можливостей образного мислення дітей у працях Василя Сухомлинського.

Реформування загальної освіти супроводжується введенням нових форм організації діяльності учнів на уроці, які мають конкретну мету – створити такі умови навчання, за яких би кожна дитина успішно навчалася, розвивала б   свій   інтелект   і   була   готова   до   творчої самореалізації.

Однією з таких технологій є ей­детика. Впровадження ейдетичних методів і прийомів сприяє підви­щенню ролі розвивального аспекту навчання, що своєю чергою веде до успішного засвоєння знань, умінь та навичок учнями, дозволяє їм психологічно комфортно та легко здобувати нові знання, отримувати задоволення від реалізації своїх зді­бностей. Використання ейдетичних прийомів сприяє розвитку пам'яті, уяви, творчого мислення та вміння швидко і точно відтворити отри­ману інформацію. Тож учні мають можливість відчувати себе впев­нено у вирі інформації, яку вони отримують під час навчання.

 «Ейдос» — з грецької — образ, а ейдетизмом називають вміння кожної людини уяв­ляти будь-що: від улюбленого тістеч­ка та борщу до фізичних і хімічних про­цесів, що відбуваються на Сонці.

Ейдетика — сучасний розділ при­кладної психології, що займається дослідженням цієї дуже цікавої здібності.

У середині 80-х років ХХ ст. російський вчений Ігор Матюгін розробив ігрову систему, яка покращує сприймання та відтворює інформацію. «Школа Ейдетики» — впорядкова­ний набір методів і вправ, що допо­магають оволодіти осмисленим вико­ристанням своєї уяви для відтворен­ня будь-якої інформації.

Однак, цікаві ідеї щодо використання можливостей образного мислення дітей, ми знаходимо у працях Василя Олександровича Сухомлинського. А це -  50-60 роки ХХ століття.

За переконанням великого педагога, „процес навчання письма й читання буде легким, якщо грамота стане для дітей яскравим, захоплюючим шматком життя, сповненим яскравими образами, звуками, мелодіями. Те, що дитина повинна запам’ятати, насамперед має бути цікавим. Навчання грамоти треба тісно пов’язувати з малюванням”[2, с.78].

Джерелом естетичних відчуттів дитини В. Сухомлинський  вважає природу. Першим кроком у створенні оригінальної методики, за  спогадами Василя Сухомлинського, була звичайна подія в його щоденному  учительському житті. «Ми пішли з маленькими дітьми – шестирічними дошкільнятами – в гай, посідали на галявині,  і я  почав розповідати про метеликів і жуків. Нашу увагу привернув великий рогатий жук, що повзав по траві. Кілька разів він силкувався піднятися в повітря, і ніяк не міг відірватися від трави... Переді мною лежав альбом, і я намалював жука. Хтось з дітей попросив підписати. Я підписав великими друкованими літерами – ЖУК. Зацікавлені малюки почали повторювати це слово і роздивлятися букви, які були для них малюнками. Хтось повторив ці літери-малюнки на піску, хтось виплів слово із стеблинок трави. Кожна літера щось нагадувала дітям: приміром, у літері ж  вони побачили нашого жука-невдаху в той час, коли він розправивши крильця, хотів злетіти…За кілька місяців я пішов на урок до тих самих дітей – вони вже вчилися в школі. Вчителька бідкалась: важко з читанням. І треба ж було трапитися такому збігу обставин: саме на цьому уроці вивчали літеру  ж. Обличчя дітей розцвіли посмішками, в класі задзижчало: малюки повторювали слово жук, виділяючи ж. Потяглися вгору руки, вчителька була здивована, почувши, що всі діти можуть написати слово жук. Яким радісним, веселим був цей урок… Це був для мене один з уроків, що їх дає життя педагогіці» [2, с.78].

 А далі Василь  Сухомлинський  приводив своїх вихованців  у створену ним, поряд із звичайною школою, «Школу радості». Основний вид діяльності у ній  - споглядання голубого неба, саду, села, сонця, а ще  - малювання.

„Для більшості малюків літери – це малюнки. І кожний малюнок щось нагадує. Що ж? Стеблинку трави. Зігнув стеблинку – і вийшов малюнок Л. Склав 2 стеблинки – ось вам і новий малюнок – У. Діти підписують малюнки словом луг. Потім ми читаємо це слово. Чутливість до музики природи допомагає дітям відчути звучання слова. Запам’ятовується начертання кожної літери, діти вкладають у кожний малюнок живе звучання, і літера легко запам’ятовується. Малюнок слова сприймається як щось ціле, слово читається – це читання не є результатом тривалих вправ за звуковим аналізом і синтезом, а свідомим відтворенням звукового, музичного образу, що відповідає зоровому образу, щойно намальованому дітьми. За такої єдності зорового і звукового сприймання, пройнятого багатством емоційних відтінків, що вкладені і в зоровий образ, і в музичне звучання слова, - одночасно запам’ятовується і літера, і маленьке слово»[2, с.81].

 У цьому ж  методичному контексті з’явився всесвітньо відомий вислів українського педагога про «світ у краплинці роси»: «Ми приходимо вранці до шкільного  саду, зустрічаємо сонце. Трава на галявині, листя на деревах, грона винограду, жовті груші й сизі сливи – все це обсипано краплинами роси. В кожній краплині горить сонячна іскорка. …Потім ми дивимося на крапельки роси, що виблискують на квітах айстр, настурцій, канн, троянд. Я малюю стеблинку трави, квітку настурції, сонце і крапельку роси з палаючими іскорками. Діти теж малюють. Під картинками ставимо підпис: «Роса». Ці літери нагадують дітям сонце, крапельки роси. Читаємо літери-малюнки. Кожна дитина по-своєму малює літери, передаючи в намальованому свої уявлення про навколишній світ. От Сергійко говорить своїм товаришам:

- Це крапелька роси висить на стеблині трави - так він уявляє літеру Р. – Скоро вона скотиться на землю. Ця крапелька чекає-не дочекається сонця – такою хлопчик бачить літеру О.  А в цій крапельці уже горить сонячна іскорка: - Сергійко ще раз обводить олівцем контури літери  С»[2, с.81].

Далі вчитель пропонує кожній дитині намалювати  стеблинку трави з крапелькою роси у великому альбомі і підписати свої малюнки словом роса.

Однак, зазначає вчений, «це легко сказати: діти намалювали і підписали. Для них і малюнок, і підпис – цілий світ образів, звуків, кольорів, почуттів. Кожна літера в свідомості дитини пов’язується з наочними образами, тому легко запам’ятовується і все слово, і кожна літера» [2, с.81].

У середині ХХ століття, не претендуючи на створення власного методу, В.О. Сухомлинський не замислювався над його науковим обґрунтуванням й був  далекий від думки, що може якоюсь мірою замінити методи навчання грамоти, перевірені десятиліттями. Емоційність для В.О. Сухомлинського – не додаток до інших, основних методів навчання, а єдина можливість зацікавити дитину, розвивати її розум.

Початок ХХІ століття ознаменувався пошуками інноваційних освітніх технологій, здатних удосконалити навчально-виховний процес. Серед них і ті, що основані на здатності дитини до образного мислення Отже, не помічена, навіть критично сприйнята  як ненаукова методика  навчання  Василя Сухомлинського випередила час. Сьогодні ми повертаємось до його ідей, формуємо пам’ять дитини через уяву.

Список використаних джерел:

1. Соловейчик С. Учитель Сухомлинський и его новая книга / С. Соловейчик. «Комсомольская правда», 1969 г., 18 сентября.

2. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори в 5 т. / В.О. Сухомлинський – Т.3. – К. : Радянська школа, 1977. – С. 76-85.

3. Електронний ресурс: http://osvita.ua/doc/